"Статья 59 Конституции Украины: Каждый имеет право на правовую помощь… Каждый является свободным в выборе своего защитника прав. Для обеспечения права на защиту от обвинения и предоставления правовой помощи при разрешении дел в судах и иных государственных органах в Украине действует Адвокатура."
Действия с Документом

Правовий огляд шлюбно-сімейних відносин. Частина ІІІ

Вирішення спорів щодо встановлення місця проживання дитини

При розлученні подружжя питання з ким залишиться проживати дитина є чи не найболючішим питанням, як для самого подружжя так і для дитини. Часто подружжя вже після розлучення з якихось причин залишається проживати в одній квартирі (наприклад, коли квартира належить обом із подружжя на праві спільної сумісної власності, а придбати інше майно комусь із них немає можливості). Але не можна стверджувати, що цей варіант є найкращим для дитини, батьки, яких розлучилися. Адже спільне проживання розлучених батьків рідко несе якийсь позитив для дитини.

            Коли ж батьки дитини після розлучення проживають в різних місцях, то згідно ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років - за спільною згодою батьків та самої дитини,  яка досягла чотирнадцяти років - визначається нею самою.

            На практиці здебільшого дитина залишається проживати з матір’ю. Це відповідає принципу 6 Декларації про права дитини від 20 листопада 1959 р.: малолітня дитина не повинна крім випадків, коли є виключні обставини, бути розлученою з матір'ю. Особливо це стосується немовлят та дітей дуже маленьких. С точки зору психології між дитиною та її матір’ю в ранньому віці існує дуже тісний зв’язок, розірвання якого накладає зачасту глибокий слід в майбутньому на психіці та навіть на фізичному розвитку дитини. Та й самою природою було закладено спроможність забезпечення необхідних умов побуту, виховання, розвитку дитини саме в жінці. Не кожен чоловік самотужки зможе нести тягар домашніх клопотів та постійного, щохвилинного піклування про дитину. Крім цього, є ще деякі складнощі, що стосуються виховання та піклування саме батьком дитини, якщо дитина є дівчинкою, незалежно від її віку. На мою думку, за даних обставин, позитивний приклад матері, її турбота, увага, розуміння  є чи не найбільшою складовою гідного життя дівчинки в майбутньому. На жаль (але так і повинно бути), до повноважень судді не належить вирішення питань психологічного характеру, але врахування психологічних особливостей віку, статі  дитини, її відносин з кожним із батьків є необхідною умовою винесення судом справедливого та законного рішення. Так, відповідно до ст.141 СК України «мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою», але слід пам’ятати, що відповідно до ч.1 ст.155 СК України «батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини».        

 

            Ст.161 СК України регламентує питання вирішення спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини: «1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. 2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. 3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування».

            Отже, якщо проаналізувати зазначену статтю, то можна відмітити, що найголовнішими умовами при вирішенні питання з ким буде проживати дитина є наявність самостійного заробітку, відсутність зловживання спиртними та наркотичними засобами, відсутність аморальної поведінки. А вже потім береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. В якості аргументу на користь одного з батьків часто наводиться наявність у іншого психічного захворювання. Якщо за висновком спеціаліста хворий не може займатись вихованням, йому не можна довірити дитину. Коли немає медичних протипоказань до здійснення батьківських прав і обов'язків, спір про місце проживання дитини розглядається на загальних підставах. Слід також зазначити, що відповідно до ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору, зокрема щодо її виховання, місця проживання.

            Таким чином, той з батьків, який після розірвання шлюбу бажає залишити дитину проживати з собою, в процесі судового розгляду справи повинен довести, що, виходячи з сукупності матеріальних, морально-психологічних, етичних і інших факторів, дитині буде більш комфортно (з точки зору прав і законних інтересів дитини) саме з ним. Важливо зазначити, що визначення місцем проживання малолітньої дитини місця проживання одного з батьків зовсім не означає, що другий з батьків позбавляється права брати участь у вихованні і житті дитини.

            Редакція ч. 1 ст. 161 СК України, згідно якої орган опіки та піклування наділений компетенцією визначати при спорі між батьками місце проживання малолітньої особи, є досить критичною, адже орган опіки та піклування не має правового механізму та достатніх правових знань для вирішення таких спорів. Слід також зазначити, що позови про визначення місця проживання малолітньої дитини подаються до суду за місцем проживання дитини і того з батьків, який проживає з дитиною. Спори про визначення місця проживання малолітньої дитини можуть розглядатись неодноразово, оскільки умови виховання дитини можуть змінюватись в залежності від різних обставин (стан здоров'я батька (матері) і дитини, можливості догляду за дитиною, поява вітчима (мачухи) і т. д.). Суд не може відмовити у відкритті провадження з тієї причини, що такий спір вже був предметом розгляду судом.